Дорогі українці, любі співвітчизники!
Насамперед, щиро дякую вам за те, що ви знайшли час і можливість для того, щоб спільно відзначити День Соборності.
Звісно бурхливі події останніх десятиріч закарбували нові пам’ятні дати у нашому національному календарі. Нещодавно, до прикладу, ми вшановували пам’ять «кіборгів», захисників Донецького аеропорту, які віддали своє життя, захищаючи суверенітет і незалежність України у далекому вже 2014 році. Їх виключна відвага і стійкість назавжди залишаться у серці українського народу.
На жаль, сьогодні наш датник рясніє такими сумними нагодами. Російська агресія нашаровує імена, місця і події як сніжний ком. Всі вони важливі, всі вони автоматично стають частиною нашої національної пам’яті, створюючи міт під назвою «Україна».
Водночас, деякі події носять по-справжньому фундаментальний характер. Фундаментальний у тому сенсі, щоб без них глобальний, український проєкт, який будували наші пращури, наші батьки, а сьогодні будуємо ми, не мав би права на існування. День Соборності належить до таких засадничих свят.
Про нього надзвичайно легко розказувати, адже історичний контекст відомий кожному школяру. У підручниках чітко зафіксовано: 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві в урочистій атмосфері відбулося проголошення Акта злуки (об’єднання) Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки в єдину незалежну українську державу.
При цьому дата 22 січня була обрана невипадково: рівно за рік до того, 22 січня 1918 року Українська Центральна Рада ухвалила IV Універсал, яким вперше за майже триста років проголосила Україну «самостійною, ні від кого незалежною, вільною суверенною державою українського народу».
Автори Акту злуки свідомо вирішили посилити значення дати 22 січня, перетворивши її на наріжний камінь української державності. Переконаний, якби Українська Народна Республіка вистояла тоді у визвольних змаганнях і виборола власну незалежність, 22 січня по праву стало б головним святом новоутвореної країни.
На жаль, історія не знає «умовного способу», і молода республіка не витримала тиску, впавши під більшовицькими багнетами. Але Акт злуки пережив УНР і ЗУНР. Цей документ був і залишається чимось більшим, ніж просто папір і чорнила: він юридично, політично і символічно зшив Наддніпрянщину та Наддністрянщину, створивши прецедент їх добровільного об’єднання і співжиття в рамках єдиної української держави.
Як радянська пропаганда не витравлювала його з народної пам’яті, їй це не вдалося і за першої ліпшої можливості цей досвід державотворення став фундаментом нової, сучасної України, що постала на руїнах Совєтського Союзу.
Втім, це лише верхній шар символіки. Насправді, соборність має набагато глибше значення. Для українців соборність – це єдність, неподільність усіх територій України, це духовна єдність українців, які проживають на території України, це єдність усіх громадян України незалежно від національності та віросповідання, спрямована на утвердження справжнього суверенітету і незалежності нашої держави.
Соборність – це також єдність з українською громадою, яка з тих чи інших причин проживає за межами України. Це консолідація всіх українців навколо української мови, звичаїв і традицій, національної пам’яті – всього того, що у сукупності ми називаємо українською ідентичністю.
Насправді, територіальна цілісність країни неможлива без спільного ціннісного фундаменту і духовної згуртованості, без чіткого бачення спільного майбутнього. В умовах безжальної російської агресії, справжньою метою якої є знищення України та українців, поняття соборності набуває іншого, екзистенційного значення: виграти цю війну – вижити як нація і зберегти державу – можна лише об’єднавши зусилля. Лише разом, гуртом, вкупі і у співпраці ми зможемо вистояти і перемогти.
Тож закликаю вас у ваших діях і думках керуватись словами Великого Київського князя Ярослава Мудрого «Якщо будете жити в любові між собою, і Бог буде з вами». Черпаймо силу в єдності, як Ярослав Мудрий, як наші предки, які об’єднувалися у найтяжчі часи для спільного блага!
Слава Україні!