• A-
    A+
  • Людям із порушенням зору
  • Українською
  • Русский
Українці в Узбекистані
Опубліковано 20 грудня 2021 року о 06:04

Історичні етапи та передумови появи закордонних українців в Узбекистані

Згідно з архівними документами перші відомості про українців у Центральній Азії датуються серединою 18 століття.

У жовтні 1741 року з лівобережжя України було насильно відправлено в Оренбурзький край більше ста сімей. На місце призначення прибула тільки незначна їх частина переселенців. Саме у ті часи українські переселенці потрапляють в райони Центральної Азії.

Однак перше масове заселення українцями Туркестанського краю почалося з 1885 р. Основна мета – пошук земель, придатних для землеробства, як наслідок негативних явищ реформи 1861 р. Селяни - вихідці з України - розміщувалися компактними поселеннями в Семиріччі, Черняєвському, Ауліє-атинському повітах, Сирдар’їнській області, Ферганській долині, Голодному степу.

Основним ремеслом українських переселенців було хліборобство, садівництво. В 1897 р. українські поселення з’являються в Самаркандській області. Тільки в Катта-Кургані в ті роки проживало близько двох тисяч українців.

У Бухарському еміраті перші українці з’явилися після встановлення Росією протекторату.

До 1917 р. на території нинішнього Узбекистану існували великі українські громади. Діяли школи з українською мовою викладання. За українськими традиціями відзначалися релігійні свята.

У роки Першої світової війни у Туркестан були вивезені полонені галичани. Були вони також серед біженців.

У березні 1917 року в Ташкенті було організовано Співтовариство українців Туркестану з філіалами в Самарканді, Чимкенті, Андижані. Його активісти підтримали створення Української Народної Республіки. З діяльністю Співтовариства проявляли солідарність місцева інтелігенція та духовенство. Але в 1920 р. Співтовариство було заборонене.

Посуха 1921 р. на українських землях, економічні наслідки Першої світової та громадянської воєн, крах сільськогосподарської системи, голодомор 1932-1933 р. обумовили спроби українських селян врятуватися поза межами України, в тому числі в Туркестані.

В період Другої світової війни 1941-1945 р. в Узбекистан було евакуйовано цілий ряд українських промислових підприємств, науково-дослідницьких та вищих навчальних закладів, мистецьких колективів. Вже у 1941р. сюди прибули Український інститут мистецтв, Одеський інститут інженерів морського транспорту, Харківський сільськогосподарський інститут, Харківський завод “Електростанок” та багато інших.

В Узбекистані в період війни продовжили діяльність понад тридцять українських театральних, музичних груп, учбових закладів. Зокрема, в Ташкенті діяв театр імені Івана Франка, до творчого колективу якого входили Н.Ужвій, Є.Пономаренко, А.Бучма.

Післявоєнний період був пов’язаний з індустріалізацією центральноазіатських республік, що розтягнулася на кілька десятиліть. Узбецьких спеціалістів готували харківські залізничники (Ташкентська магістраль), шахтарі Донбасу (Ангренський вугільний басейн), сталевари Запоріжжя. Українські фахівці брали участь у спорудженні залізничної магістралі Чарджоу-Кунград, Навоїйського гірничо-металургійного комбінату та багатьох інших стратегічних об’єктів.

Близько 2600 українських інженерів та будівельників протягом кількох років брали участь у відновленні Ташкенту, зруйнованого землетрусом 1966 року.

У радянські часи багато вихідців з України посідали провідні посади в різних галузях економіки та науки Узбекистану.

Кількісний та соціальний склад

Згідно з даними Державного комітету статистики РУз (останній перепис 2007 р.) в Узбекистані проживає 86 854 етнічні українці та близько 40 тисяч кримських татар.

Місцями компактного проживання етнічних українців є: м. Ташкент (38 313 чоловік), Ташкентська (13 005), Самаркандська (8 949), Ферганська (5 671) та Бухарська (2795) області.

Склад української громади в Узбекистані досить різноманітний і включає політичних, громадських діячів, підприємців, науковців, митців. У своїй більшості це люди пенсійного віку.

Громадські організації закордонних українців та їхній статус

В Республіці Узбекистан офіційно зареєстровано 6 українських культурних центрів:

1. Республіканський український культурний центр “Славутич”, створено у 2001 році у м. Ташкенті. Об’єднує і координує діяльність усіх українських культурних центрів Республіки Узбекистан.

2. Ташкентське обласне відділення РУКЦ «Славутич». Створено у 2002 році.

3. Янгіюльський міський український культурний центр “Надія”. Створено у 1999 році.

4. Алмаликське міське відділення РУКЦ «Славутич». Створено в 2003 році.

5. Нукуське міське відділення РУКЦ «Славутич». Створено у 2005 році.

6. Навоїйське обласне відділення «Мрія» РУКЦ «Славутич». Створено у 2005 році. 

Згідно зі статутами українських культурних центрів головними напрямками роботи є здійснення культурно-просвітницької діяльності із збереження і розвитку української культури, мови, традицій, обрядів, розвиток та зміцнення міжнаціональних зв'язків.

Outdated Browser
Для комфортної роботи в Мережі потрібен сучасний браузер. Тут можна знайти останні версії.
Outdated Browser
Цей сайт призначений для комп'ютерів, але
ви можете вільно користуватися ним.
67.15%
людей використовує
цей браузер
Google Chrome
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
9.6%
людей використовує
цей браузер
Mozilla Firefox
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
4.5%
людей використовує
цей браузер
Microsoft Edge
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
3.15%
людей використовує
цей браузер
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux